Принцип верховенства права - «міф» чи реальність сьогодення для України?

Поняття «верховенства права» (англ. «the rule of law») вважається одним із найбільш досліджених доктриною юриспруденції.

Так, сьогодні все частіше можна зустріти наукові позиції щодо його розуміння як в наукових журналах, збірниках, так і монографіях, навчальних посібниках тощо. До цієї теми зверталися такі українські науковці як Рабінович П. М., Колодій А., Оніщенко Н. та ін. Більше того, законодавче закріплення та чітке визначення принципу верховенства права надано і українським законодавцем. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому, згідно ч. 1 ст. 8 Кримінального процесуального кодексу України «кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Такий напрямок України до загального розвитку дотримання верховенства права, звичайно ж, зумовлений міжнародним аспектом. На відміну від України, де законодавче закріплення принципу верховенства права було здійснено лише після прийняття Конституції України (1996 рік), його визнання на міжнародній арені почалося ще з початку XX століття. Вимоги щодо його утвердження та дотримання репрезентовані в багатьох міжнародних договорах, угодах, деклараціях та хартіях, статутах та документах провідних міжнародних (наприклад, ООН) та європейських регіональних організацій (ЄС, РЄ, ОБСЄ та ін.). Так, наприклад, згідно положень Преамбули та ст. 3 Статуту Ради Європи, прийнятого ще у 1950 році «усі члени Ради … визнають принцип верховенства права».

Здавалося б, враховуючи вищенаведене, проблем із визнанням верховенства права сьогодні не повинно виникати жодних. Однак, ситуація, з якою стикнулася наша країна, а саме наступ на її територію ворога, анексія Криму, свідчить про те, що світ живе не за задекларованими принципами, а так «як йому вигідно».
Тому виникає питання: який принцип реалізовує світова спільнота - «rule OF law» чи «rule BY law»?

Цікаво!
Принцип верховенства права вперше отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції у роботі відомого англійського вченого-конституціоналіста кін. XIX – поч. ХХ ст.ст. Альберта Венна Дайсі “Вступ до науки конституційного права”(англ. –“An Introduction to the Science of the Law of the Constitution”).
При цьому, вперше визначення поняття верховенства права було запропоновано англійським вченим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном у 1656 р. як «імперія (у значенні «правління») законів, а не людей». К. Маклвейн визначав «верховенство права як юридичне обмеження держави, це повна протилежність свавільному правлінню» .


 
Саме з метою аналізу даного питання 25 травня в Українському католицькому університеті відбулася Відкрита лекція Томаса Х. Спіді Райса – професора Університету Вашингтона і Лі (США), присвячена темі: «Верховенство права: майбутнє в (не)безпеці?» В своїй доповіді, професор Райс, наводячи низку цікавих історичних прикладів (зловживання правом з боку англійського короля Генріха VIII, приклади з часів рабовласництва в США тощо), підкреслив важливість та значення верховенства права на всіх історичних етапах суспільного розвитку.

При цьому, найважливішим вважаємо те, що обговорюючи питання тимчасової окупації Криму Російською Федерацією, професор Райс наголосив, що це є «право верховенства» (англ. rule by law), але не «верховенство права» (англ. rule of law).

Таким чином, піднімаючи питання майбутнього верховенства права, яке, на його думку, можна проілюструвати прикладами сюжетів таких фантастичних саг, як «Зоряні війни» та «Стартрек», професором було вказано, що в першому випадку право може стати механічним інструментом, який буде застосовуватися задля досягнення певних егоїстичних цілей. В другому випадку – верховенство права, його дотримання та розвиток, служать побудові гармонійного та справедливого суспільства.

Продовжуючи дослідження тематики анексії Криму, було відвідано лекцію -презентацію книги професора Кембриджського університету Томаса Д. Гранта «Агресія проти України: територія, відповідальність та міжнародне право» («Aggression against Ukraine: Territory, Responsibility, and International Law»), де більш детально було піднято питання Криму, в результаті чого проф. Т. Грант підтримав позицію про фактичну приховану трансформацію в міжнародному просторі «rule OF law» у «rule BY law».





Професором визнано, що 21 березня 2014 року Російська Федерація вчинила не що інше, як терористичний акт. Ентузіам Росії у цьому питанні зашкалював і зашкалює до сьогодні. Однак, міжнародна спільнота, хоча й приховано – не займаючи якоїсь критичної позиції – його не підтримує. Хоча великим плюсом у вирішенні даного питання і є Резолюція Генеральної Асамблеї ОО́Н про підтримку територіальної цілісності України № 68/262, прийнята 27 березня 2014 року, фактичного результату для України вона не дала.

Така прихованість позиції, в більшій мірі, юристів, пов’язана, на думку професора, саме з їх професійною діяльністю, дотриманням принципів адвокатської етики. Але чи можна виправдовувати таку поведінку професійної еліти міжнародного рівня їх бажанням та можливістю захисту Росії в перспективі перед Міжнародним кримінальним судом? Чому сьогодні питання Міжнародної миротворчої місії не піднімається європейською спільнотою, як це було в питанні Кувейту? Чи можна тут, наприклад, давати виправдання Великобританії, яка прикриваючись усвідомленням ступеню небезпеки, своєю відданістю традиціям верховенства права, активно уникає підняття даного питання. Здається, що країни, які є членами Ради безпеки ООН, куди входить і Великобританія, мають зовсім іншу місію - відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Чому ж вони не діють? Чи не можна в такому випадку говорити лише про декларативний характер міжнародного права? Де його реалізм?

Відповідаючи саме на ці питання професор Грант підтримав позицію українських дослідників міжнародного права, професорів, які були учасниками лекції та визнав, що справді, Мінські угоди, якими поставлена ціль – припинення вогню – надто вузько регулюють питання війни на Україні. В жодному випадку їх не можна поставити у рівність з Версальським мирним договором, підписаним після Першої Світової війни, яким хоча й не було до кінця вирішено усі питання, пов’язані з бойовими діями, але саме ним закінчилася війна. Яка ж тоді суть Мінських переговорів? Чому світ в період економічного розвитку, розвитку технологій, громадянського суспільства не здатен мирно врегулювати конфлікт? Де його дієвість? Які засоби захисту права приватної власності може сьогодні реалізувати український громадянин як в Криму, так і на Сході нашої країни?
Доки Україна буде чекати позицій світової спільноти?
На ці питання, як бачимо, можливість надати відповідь зможе лише час. А сьогодні, ми ствердно можемо говорити тільки про те, що міжнародний принцип «rule OF law», враховуючи завуальовані бачення керівників європейських держав, інтерпретується в аспекті України  виключно як «rule BY law».
 

Соломія Старосольська, юрист