“В АТО я був два місяці, іноді складалося враження, що я потрапив в іншу державу, відкрив темну сторону людей” – військовослужбовець

Журналісту ГО “Розвиток Громади” Соломії Стадник вдалося поспілкуватися з пораненим бійцем АТО.

Молодший лейтенант перебував в зоні Антитерористичної операції з травня. Під час обстрілу міста Артемівськ він отримав черепно-мозкову травму, струс головного мозку й інші пошкодження. З політичних та етичних мотивів, військовий побажав залишитися інкогніто.

Як Ви потрапили в зону АТО?

Я не був мобілізованим, а особисто вирішив піти добровольцем. Не рвався в АТО, тому що розумів, що це не комп’ютерна гра. Втім, обставини склалися так, що мого молодшого брата, який є чинним офіцером, відправили в АТО. Мама кожного дня хвилювалася за нього, говорила що він сам не впорається. Часто траплялося так, що він днями не виходив на зв’язок. Його дружина також не знаходила собі місця через хвилювання. Одного разу я більше не зміг на це дивитися, пішов у військкомат і добровільно мобілізувався. Смішно сказати, але мені відмовили, стверджували, що такі як я не підпадають під мобілізацію. Втім, мені все ж вдалося потрапити у лави добровольців, для того, щоб захищати Україну.

Як готувалися до служби?

Ми проходили вишкіл у Яворівській військовій частині. Було багато мобілізованих, які навіть не знали, що таке автомат, чи граната. До цього я навчався в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сайгайдачного, тому з усією військовою зброєю був ознайомлений. Доводилося навчати 68 людей, які вже служили в армії протягом двох років. Вони не знали, як виглядає протитанкова гармата (в народі – «рапіра») і як з неї стріляти. За два місяці хлопці навчилися тих бойових навичок, які військові здобувають протягом двох років.

Чим забезпечують військових перед тим, як відправити в АТО?

Держава забезпечила нас касками часів радянського союзу та спальними мішками, в яких було холодно спати навіть літом. Часто траплялося так, що ми стелили солому, щоб не замерзнути вночі. Форму, бронежилети та каски купували за власні кошти або допомагали небайдужі. Все, що ми привезли з собою на схід в АТО забезпечили виключно волонтери. Держава нами не опікується. Складається таке враження, що ми роками розвалювали цю і так хитку споруду “армії України”, а зараз збираємось збудувати новий будинок, не маючи архітектурного плану. Кожен робить те, що хоче.

Скільки часу Ви пробули в АТО та як отримали травми?

В АТО я був два місяці. Іноді складалося таке враження, що я потрапив в іншу державу, відкрив темну сторону людей. Ці події залишаться в моїй пам’яті на все життя. Такі жахіття не можливо забути. Зради на війні можуть коштувати життя, а якщо таке трапляється кожного дня, ти втрачаєш віру в загальні цінності. Ми б вважали себе покинутими, якби не допомога волонтерів, не мали б що їсти, у чому ходити і на чому спати. Дивлячись на холодну осінню дощову погоду, з жахіттям собі уявляю, що доводиться переживати тим хлопцям, які зараз там, на передовій. Мир є лише на папері, а в реальності втрачаємо своїх побратимів кожного дня. Під мінометний обстріл я потрапив під Артемівськом. Сепаратисти обстріляли наші позиції, мене зачепило осколком. Від вибуху отримав контузію, втрату свідомості, переломи п’ятого та шостого хребців. Спочатку мене транспортували до Харкова, потім у Львівський військовий госпіталь.

Як проходило лікування?

Держава фактично забезпечує нас найнеобхіднішим. Натомість елементарні речі доводиться купувати самому. Наша медицина не досконала, проте варто пам’ятати, що зміни в країні починаються з кожного з нас.

Що вам найбільше запам’яталося за час перебування в АТО?

Коли згадую цей момент, в очах з’являються сльози. Це не передати словами, це біль втрати чогось, що ти здобув, і чого більше в тебе ніколи не буде. Злітаючи над аеропортом, покидаючи Донеччину, я дивився на ці зруйновані будинки, випалену землю, на спустошеність всього довкола. Скільки болю отримали ці місцеві жителі, втрачаючи своїх близьких та рідних? На диво, щось мене там тримало, ніби ще не довів до логічного завершення свою справу.

Як місцеві жителі до вас ставилися?

Люди – завжди різні. Траплялося таке, що мирні місцеві жителі привозили з собою снайперів, які обстрілювали наші позиції, чи приносили нам отруєну їжу. Звичайно, не всі такі. На війні не знаєш з якої сторони ворог, чи це чеченець чи слов’янин, дуже важко зорієнтуватися. Ми фактично перебували постійно у темряві, тому не знали, хто нам ворог, а хто друг. Вірили людям, але часто обпікалися через це. Нам випала нагода познайомитися з хорошою людиною, яка ризикуючи своїм життям, кожного дня нам допомагала. Один фермер щоранку привозив нам свіжі фрукти, овочі та молочні продукти, а вночі забирав наші брудні речі. Розумієте, коли ти знаєш, що комусь потрібний, виникає палке бажання жити.


Чим ви плануєте займатися у майбутньому?

В АТО я більше не повернусь, оскільки відтепер є непридатним до військової служби. В мирному житті я юрист та фінансовий аналітик. Раніше працював у прокуратурі, але праця там мені була не до вподоби. Планую займатися волонтерською справою, допомагати людям, як колись допомагали мені. Дух перехоплює від того, що ти можеш комусь допомагати, а не тільки просити.

Фото: 4vlada.com