Алгоритм бюрократичної тяганини для отримання допомоги учасникам АТО

У липні цього року Верховна Рада України внесла низку поправок до законів, які би мали допомагати постраждалим та сім’ям загиблим у зоні АТО. Втім, через недосконалість системи державного управління, люди не можуть отримати законно надані їм соціальні пільги. До вашої уваги подано інформативний блок усіх запропонованих обов’язкових умов, які зазначені на сайті Міністерства Оборони України. На жаль, закони на папері та на практиці не зовсім співпадають.

ГО «Розвиток громади» постійно працює з нашими юристами-волонтерами, які надають юридичну консультацію при створеному центрі «Допомоги сім’ям загиблих та постраждалих у зоні АТО», та з’ясовує реальні проблеми, з якими найчастіше зіштовхуються люди.

Усі негаразди політики списують на проведення антитерористичної операції, через яку не можна впроваджувати реформи. На жаль, чиновники не вживають жодних заходів, які би змінили реальний катастрофічний стан у країні. Вони не можуть надати законної допомоги людям, що передбачена законодавством України та зазначена на сторінках міністерських сайтів.



Постраждалі, які повернулися з зони АТО та втратили документи, змушені блукати кабінетними лабіринтами. Пільги для учасників бойових дій відтепер регламентує закон, який нещодавно підписав Президент з внесенням змін «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до цього закону, учасники бойових дій – це військовослужбовці, «які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали участь в АТО та забезпеченні її проведення, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучилися до участі в антитерористичній операції у порядку, встановленому законодавством». Часто поранених вважають не учасниками антитерористичної операції, які захищали свою країну, а простими охоронцями правопорядку та спокою. Вони видаються за «міліціонерів», які борються з «градами» та «ураганами».

Інша проблема учасників АТО – це неможливість демобілізуватися. Люди, які потрапили під першу, другу та третю хвилю часткової мобілізації тепер не мають права покинути службу. Щоправда для них є один шанс – указ Президента про припинення вогню. Четверта хвиля мобілізації теж мала б сприяти ротації, та за умови її проведення, введуть військовий стан для країни, а це, фактично, означає повномасштабну війну.
Виплата сім’ям загиблих першої хвилі мобілізації становила 609 тисяч, а сьогодні це всього лише 2000! гривень похоронних. Сім’ї загиблих у розпачі від горя утрати, їм життєво необхідна підтримка і допомога, а держава не перестає дивувати.

Родичам героїв, які полягли в АТО, часто доводиться особисто розшукувати місяцями тіла своїх рідних у моргах Запорізької та Дніпропетровської областей. При Міністерстві внутрішніх справ України чиновники створили єдину базу ДНК-експертиз для ідентифікації загиблих в зоні АТО, що має пришвидшити пошук та гарантувати родичам загиблих безоплатне проведення всіх потрібних тестів.

Поки центр з єдиним реєстром усієї баз даних ДНК постраждалих у стані розвитку, проблеми в людей не зникають. До активістів ГО «Розвиток громади» звернулася дружина військовослужбовця, який у липні служив у 24 окремій механізованій бригаді у районі прикордонного пункту пропуску «Довжанський». Чоловік підірвався на фугасній міні в бойовій машині піхоти. Останки його тіла після мінного підриву потрапили ще під обстріл «градів». Родичі, отримавши фрагменти понівеченого тіла, пройшли неприємну процедуру ДНК-експертизи та з’ясували, що проби не збігаються… Більше того дружина, не має офіційного документа про смерть свого чоловіка. Відповідно до Цивільного кодексу України Стаття 44 місце перебування такої особи визначається як невідоме. Але за свідками очевидців, які служили разом з загиблим, вони бачили його у момент цілковитого знищення бойової машини, в якій він перебував. На цьому етапі ще не було рішення суду, за яким було би визнано його безвісно відсутнім. Незважаючи не те, що він був військовослужбовцем та мав статус активного учасника бойових дій, його відсутністю ніхто не переймається, окрім рідних.

Якщо така тенденція збережеться, то за рік ми не зможемо бути впевнені в тому, що про учасників АТО «держава» не забуде. А рідні залишаться жити з цією бідою. Відповідно і дружина може і не отримати жодної компенсації яка надається сім’ям загиблих. З цього моменту жінка розпочала війну за справедливість, так як колись її чоловік боровся за збереження незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Він покинув цей світ героєм для своєї дружини та дітей, а для держави він – невідомий воїн…
Варто зазначити, що поки що немає відповідного центру, який би мав визначати, яка кількість людей бере участь у зоні АТО.

Цьогоріч у травні наші горе-політикани під час передвиборчої кампанії обіцяли, що молодих хлопців не будуть відправляти на фронт. Та як бачимо, що це були обіцянки-цяцянки, які не виконуються. Ми не з чуток знаємо про тих, хто проходить реабілітацію після перебування у зоні АТО, адже займаємося питанням надання допомоги цим бійцям. Вік цих хлопців – 19-20 років, хоча міністерські чини запевняли суспільство у тому, що не будуть відправляти хлопців – строковиків у зону ведення бойових дій. Юнаки стали, так званим, «гарматним м’ясом», оскільки не мали жодного досвіду проведення військових дій. Це перспективний генофонд нашої країни, і, на жаль, тепер вони мають вчитися жити заново з каліцтвом…

І лише один позитивний момент – землю, передбачену законом під забудову, таки дають. Також безкоштовно лікують постраждалих, щоправда тільки у військових госпіталях. І це лише деякі аспекти роботи ГО «Розвиток громади» з потерпілими і сім’ями загиблих в АТО.

Соломія Стадник, журналіст ГО «Розвиток громади»