БОРЖНИК ТА ІПОТЕКОДАВЕЦЬ НЕ МОЖУТЬ ВІДПОВІДАТИ СОЛІДАРНО

Договори про відступлення права вимоги за договорами кредиту, іпотеки, застави, поруки, укладені після припинення повноважень органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради, правління (ради директорів) і органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) відповідно до частини 1 статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемними відповідно до частини 3 цієї статті.

Враховуючи положення частини 3 статті 36 Закону (згідно з якими правочини, здійснені органами управління й керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними), голова правління банку не має повноважень на підписання від імені банку договорів відступлення прав вимоги; ці повноваження припиняються відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону. Таким чином, укладені за подібних обставин договори відступлення прав вимоги є нікчемними за законом, а отже, не створюють юридичних наслідків для сторін.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК нікчемний правочин є недійсним із моменту його здійснення.
Така правова позиція була сформована на засіданні судових палат у цивільних і господарських справах Верховного Суду України 16 листопада 2016 року під час розгляду справи № 6-1474цс16.
Суд дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача випливають із правовідносин, що виникли з нікчемних правочинів - договорів відступлення прав вимоги, укладених у період дії тимчасової адміністрації, то правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами немає.

Крім того, було роз'яснено, що висновок судів про стягнення заборгованості за кредитними договорами солідарно з боржника та іпотекодавців за договорами іпотеки є помилковим, оскільки відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення, тому норми, які регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з іпотекодавцем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Верховний Суд зазначив: «Cолідарної відповідальності боржника та іпотекодержателя нормами чинного законодавства не передбачено». Зауважимо, що цей висновок міститься як у правовій позиції, так і в тексті рішення. Швидше за все, замість іпотекодержателя мався на увазі іпотекодавець, що логічно випливає з тексту.

До того ж ВСУ підтвердив правильність висновку ВССУ у справі № 6-12804св12 щодо того, що ЦК не передбачає солідарної відповідальності боржника й майнового поручителя.