Взаємодія з владою. Громадська рада, позиція, думка
«Русскій мір» у Львові
Що чекає на львів’ян внаслідок злочинної лояльності міської влади до всього російського. Це просто лояльність чи далекоглядні плани?
Нещодавно Юрій Михальчишин на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook нагадав львів’янам про неоднозначну акцію, яка мала місце три роки тому. Тоді, 26 лютого 2014 року міські чиновники, не без погодження згори, дружно підтримали ініціативу започатковану Володимиром Бєгловим в соцмережі Facebook, щодо спілкування у Львові впродовж одного дня російською мовою. Аналогічну одноденну акцію провели громадські активісти на сході України перейшовши у спілкуванні на українську мову. Така громадська ініціатива має право на життя. Але псевдопатріотична міська влада, в особі Андрія Садового, чудово знала що це є маніпуляція суспільною свідомістю. Користуючись жертовністю наших російськомовних громадян, у Львові влада публічно визнала, що в Україні існує величезна дискримінація більшості українців за мовною ознакою.
Це був початок військових дій на сході України і гібридної війни всередині держави, у якій активним гравцем знищення української державності стали прагнучі влади мери міст Харкова і Львова. З Геннадієм Кернесом все зрозуміло - він діяв відкрито, організовуючи в Харкові «Український фронт». А от мер Львова почав з таємних далекоглядних кроків, які сьогодні можна трактувати по-іншому. 26 березня 2014 року міський голова виступає з офіційним зверненням до українців. Основний меседж не в тому, що ми програли війну і що це крах ілюзій, а в тому, що міській голова Львова говорив про патріотичну владу на місцях, про успішні окремі громади і про те, що не соромно програвати сильнішому ворогу. У час, коли потрібно консолідувати суспільство заради захисту цілісності України, Андрій Іванович говорить про важку роботу на благо окремих громад?
Вже у липні 2014 року сепаратистка-журналістка Оксана Шкода на сайті Новоросії «Обьективная газета» написала: «Следующим президентом Украины (вернее, того, что от неё останется) станет нынешний мэр Львова Андрей Садовой. В моём понимании он – умный, профессиональный, перспективный политик и хозяйственник. Ненавистник ОПГ «Сволота» и разного рода бандформировний «а-ля укропатриот», в общем, для Львова (да и для филиала Львова – Всея УкраЙны) – это человек просто супер находка. Даже тот факт, что он повысил пенсии воинам УПА, ни о чём не говорит: прощаем, Андрей ведь мэр Львова, а не Енакиево! Кстати, на последние выборы в Киевраду в мае 2014 г. прошла его партия «Самопомич». Вдумайтесь: команда львовского мэра в Киевраде! С чем вас, куяны, и поздравляю! Да, Андрей – порядочный семьянин, несмотря на столь молодой возраст - отец пятерых детей. Одним словом, картинка с выставки: лично я бы за него на президентских выборах проголосовала (поверьте, в президенты поплывёт баллотироваться такое дерьмо, на фоне которого Садовой будет выглядеть святым агнцем!) Можете считать это началом агитации за Андрея Ивановича».
Такі висновки зроблені не на пустому місці. Триденне спілкування сепаратистки з міським головою Львова ще у 2013 році у час запису інтерв’ю для «Газети 2000» розкрило їй очі на сепаратистські наміри мера, у зв’язку з виборюванням особливого статусу Львівської області, та у ініціативі щодо відновлення Магдебурського права. Прагнення відокремлення Львова від центральної влади, відслідковується чи не в кожному зверненні міського голови, що чудово видно окупантам, з чого вони і користають.
Останнє, що ми маємо сьогодні, це напружена ситуація з Яндекс таксі, яке окрім Росії працює лише в Вірменії і Азербайджані. Дивно, що після таких міст України, як Київ, Дніпро, Одеса, Харків, Кривий Ріг, російський сервіс вирішив розпочати свій бізнес на західних теренах саме зі Львова. Парадокс полягає в тому, що міська влада, яка має безліч повноважень, робить вигляд, що нічого не може вдіяти. Попри звернення депутата ЛМР Петра Адамика до Андрія Садового щодо припинення діяльності російського сервісу на території Львова, мер не вважав за потрібне скликати позачергову «надзвичайну» сесію міськради і Ухвалою заборонити бізнес окупанта. Натомість громадські організації шукають вихід з принизливої ситуації оголошуючи ультиматуми і акції протесту. Зрозуміло що це не матиме жодного результату, допоки хтось не вчинить акту вандалізму над майном окупанта. І тоді міський голова буде говорити про політичні провокації і бритоголових активістів, які насправді є бандитами.
Все це як і політика двомовності у Львові є наслідком гібридної війни агресора проти патріотично налаштованих львів’ян. Російськомовні мешканці, які кажуть що вони патріоти і при цьому не хочуть виходити з зони власного комфорту, фактично продовжують будувати свій російський світ у Львові. А міська влада, в особі президента Львова Андрія Садового, мала б дати реальну можливість опановувати українську мову, розвивати український бізнес і дбати про цілісність держави, а не власні владні амбіції.
Раніше було досить чітко видно, хто є прибічником, а хто — ворогом українців. Зараз же з’явилося дивне поняття «нових» патріотів», які люблять Україну, але при цьому,заради власної вигоди, не цураються російського колонізатора.
Нещодавно Юрій Михальчишин на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook нагадав львів’янам про неоднозначну акцію, яка мала місце три роки тому. Тоді, 26 лютого 2014 року міські чиновники, не без погодження згори, дружно підтримали ініціативу започатковану Володимиром Бєгловим в соцмережі Facebook, щодо спілкування у Львові впродовж одного дня російською мовою. Аналогічну одноденну акцію провели громадські активісти на сході України перейшовши у спілкуванні на українську мову. Така громадська ініціатива має право на життя. Але псевдопатріотична міська влада, в особі Андрія Садового, чудово знала що це є маніпуляція суспільною свідомістю. Користуючись жертовністю наших російськомовних громадян, у Львові влада публічно визнала, що в Україні існує величезна дискримінація більшості українців за мовною ознакою.
Це був початок військових дій на сході України і гібридної війни всередині держави, у якій активним гравцем знищення української державності стали прагнучі влади мери міст Харкова і Львова. З Геннадієм Кернесом все зрозуміло - він діяв відкрито, організовуючи в Харкові «Український фронт». А от мер Львова почав з таємних далекоглядних кроків, які сьогодні можна трактувати по-іншому. 26 березня 2014 року міський голова виступає з офіційним зверненням до українців. Основний меседж не в тому, що ми програли війну і що це крах ілюзій, а в тому, що міській голова Львова говорив про патріотичну владу на місцях, про успішні окремі громади і про те, що не соромно програвати сильнішому ворогу. У час, коли потрібно консолідувати суспільство заради захисту цілісності України, Андрій Іванович говорить про важку роботу на благо окремих громад?
Вже у липні 2014 року сепаратистка-журналістка Оксана Шкода на сайті Новоросії «Обьективная газета» написала: «Следующим президентом Украины (вернее, того, что от неё останется) станет нынешний мэр Львова Андрей Садовой. В моём понимании он – умный, профессиональный, перспективный политик и хозяйственник. Ненавистник ОПГ «Сволота» и разного рода бандформировний «а-ля укропатриот», в общем, для Львова (да и для филиала Львова – Всея УкраЙны) – это человек просто супер находка. Даже тот факт, что он повысил пенсии воинам УПА, ни о чём не говорит: прощаем, Андрей ведь мэр Львова, а не Енакиево! Кстати, на последние выборы в Киевраду в мае 2014 г. прошла его партия «Самопомич». Вдумайтесь: команда львовского мэра в Киевраде! С чем вас, куяны, и поздравляю! Да, Андрей – порядочный семьянин, несмотря на столь молодой возраст - отец пятерых детей. Одним словом, картинка с выставки: лично я бы за него на президентских выборах проголосовала (поверьте, в президенты поплывёт баллотироваться такое дерьмо, на фоне которого Садовой будет выглядеть святым агнцем!) Можете считать это началом агитации за Андрея Ивановича».
Такі висновки зроблені не на пустому місці. Триденне спілкування сепаратистки з міським головою Львова ще у 2013 році у час запису інтерв’ю для «Газети 2000» розкрило їй очі на сепаратистські наміри мера, у зв’язку з виборюванням особливого статусу Львівської області, та у ініціативі щодо відновлення Магдебурського права. Прагнення відокремлення Львова від центральної влади, відслідковується чи не в кожному зверненні міського голови, що чудово видно окупантам, з чого вони і користають.
Останнє, що ми маємо сьогодні, це напружена ситуація з Яндекс таксі, яке окрім Росії працює лише в Вірменії і Азербайджані. Дивно, що після таких міст України, як Київ, Дніпро, Одеса, Харків, Кривий Ріг, російський сервіс вирішив розпочати свій бізнес на західних теренах саме зі Львова. Парадокс полягає в тому, що міська влада, яка має безліч повноважень, робить вигляд, що нічого не може вдіяти. Попри звернення депутата ЛМР Петра Адамика до Андрія Садового щодо припинення діяльності російського сервісу на території Львова, мер не вважав за потрібне скликати позачергову «надзвичайну» сесію міськради і Ухвалою заборонити бізнес окупанта. Натомість громадські організації шукають вихід з принизливої ситуації оголошуючи ультиматуми і акції протесту. Зрозуміло що це не матиме жодного результату, допоки хтось не вчинить акту вандалізму над майном окупанта. І тоді міський голова буде говорити про політичні провокації і бритоголових активістів, які насправді є бандитами.
Все це як і політика двомовності у Львові є наслідком гібридної війни агресора проти патріотично налаштованих львів’ян. Російськомовні мешканці, які кажуть що вони патріоти і при цьому не хочуть виходити з зони власного комфорту, фактично продовжують будувати свій російський світ у Львові. А міська влада, в особі президента Львова Андрія Садового, мала б дати реальну можливість опановувати українську мову, розвивати український бізнес і дбати про цілісність держави, а не власні владні амбіції.
Раніше було досить чітко видно, хто є прибічником, а хто — ворогом українців. Зараз же з’явилося дивне поняття «нових» патріотів», які люблять Україну, але при цьому,заради власної вигоди, не цураються російського колонізатора.