Громадська організація «Розвиток громади» ініціює проведення благодійного аукціону «Заради життя». За кошти, зібрані від продажу творів мистецтва, п’ять поранених бійців АТО отримають повноцінне лікування та реабілітацію, які наразі дуже потребують.
Ці хлопці відважно захищали нашу незалежність й гідні отримати кваліфіковану допомогу й підтримку.
Артем Резніченко, 1993 р.
М. Дніпропетровськ
Хлопець неодноразово брав участь у захопленні гори Карачун, де загинуло багато його побратимів. Був одним із тих, хто звільняв Слов’янськ від сепаратистів та російських військовослужбовців. 24 серпня біля містечка Вуглегірськ їхні позиції із системи “Град” обстріляли бойовики. Не встигнувши добігти до окопів, Артем зазнав осколкового поранення в ногу. В результаті чого її було роздроблено до такого стану, що медики були вимушені ампутувати ногу вище коліна. Артем з гумором ставиться до того, що з ним сталося. Вважає це «подарунком» сепаратистів до Дня Незалежності України.
Хлопця виховує мати та бабуся. Під час нестабільної ситуації на сході, він потрапив під другу хвилю мобілізації. До цього служив строковиком в Українській армії. Хлопця призвали в квітні, він пройшов триденне навчання, щоб набути навиків для участі у бойових діях АТО: в перший день мобілізовані ознайомлювалися зі зброєю, «пристрілювалися», а наступні два дні – «стригли газони», виконуючи наказ керівництва.
Роман Федорин, 1993 р.
м. Рівне
8 липня поблизу міста Щастя його бригаду було обстріляно градами зі сторони Луганська. Роман був в окопі, коли зазнав осколкового поранення від артилерійського обстрілу. Довго не міг прийти до тями, від шокового стану ногу було фактично втрачено. Хлопця транспортували до Дніпропетровська, де лікарі боролися за його життя. Ногу було ампутовано в районі тазостегнового суглобу.
У квітні Роман потрапив у зону АТО в складі 55 бригади, на балансі якої була колона зі 140 одиниць техніки. Виконував функцію водія, електрика, зв’язківця, а також багато суміжних робіт. Перебував у Луганській області. Його девізія вела точковий обстріл позицій сепаратистів з артилерійських снарядів. Незважаючи на те, що він поранений, Роман хоче і надалі служити в армії. Хлопець вірить, що він потрібний людям, адже не так давно він стояв на варті нашого мирного неба над головою.
Назар Федоренко, 1995 р.
м. Дніпропетровськ
7 серпня біля містечка Амвросіївка хлопець потрапив під шквальний кульовий обстріл, який здійснили терористи. Кулі пробили бронежилет та потрапили в черевну порожнину. Хлопця транспортували до Амвросіївки, де медики боролися за його життя. Лікарі виявили пошкодження печінки, частково були пошкоджені легені, а також серцеві судини. Для надання подальшої медичної допомоги, Назар був транспортований гвинтокрилом до Дніпропетровська. Хлопець пролежав у реанімації більше місяця, хворів пнемонією. На даний момент перебуває у Київському військовому госпіталі, у відділені травматології.
Мама хлопця Валентина не покидає свого сина ні на крок, мріє щоб Назар видужав та знову посміхався, адже він – сенс всього її життя. Молодий розвідник мріє стати кадровим офіцером та в майбутньому працювати у розвідці. Розповідаючи про це, очі хлопця блистять від щастя, тому що він вірить у те, що не просто так залишився живим.
Сергій Ільницький, 1995 р.
м. Миколаїв
11 липня хлопець потрапив під обстріли «градів» поблизу кордону із Росією. Хлопець отримав осколкове поранення лівої ноги та рвані рани руки. Прийшовши до тями після шокового стану, Сергій зрозумів, що треба рухатися до безпечного місця, пересуваючись повзком. Багато пилу та мікробів потрапили у відкриту рвану рану ноги. Сергія транспортували до Дніпропетровська, під час переїзду він втратив багато крові. Отямившись у лікарні, хлопець перебував у шоковому стані. Внаслідок роздроблення кісток ноги, лікарі були змушені ампутувати ногу до верхньої стегнової зони. Незважаючи на тяжкі поранення, Сергій, як справжній спортсмен, вірить у те, що він ще досягне своїх цілей. Хлопець мріє бути в національній параолімпійській збірні України з плавання. Він дякує Богу за те, що залишився живий.
Сергій був одним із тих хто тримав оборону Криму, тому нелегкий тернистий військовий шлях розпочався ще весною. Хлопець із жалем згадує, як покидав півострів. У зону АТО Сергій потрапив на початку травня. Він перебував у Луганській області, де його десантна аеромобільна бригада брала участь у звільнені численних містечок та селищ, які захопили сепаратисти. Через те, що бригада базувалися безпосередньо біля кордону з Російською Федерацією, продовольчі провізії до них часто не надходили, а волонтери не завжди мали змогу дістатися до військових. Тому прикордонники довгий період часу змушені були перебувати без їжі та води.
Сергій Шовковий, 1993 р.
м. Чернігів
2 серпня 2014 року поблизу м. Луганськ на передових позиціях командир механізованого взводу Сергій потрапив під мінометний обстріл та зазнав осколкового поранення лівої ноги, стегон обох ніг, а також численні поранення черевної порожнини. Дорога до лікарні тривала 13 годин ‒ саме стільки часу Сергій мужньо тримався і жодного разу не втратив свідомість. Потрапивши до медичного центру, лікарі боролися за його життя. Та ліву ногу врятувати не змогли ‒ медики були змушені ампутувати її вище коліна.
Сергій ‒ лейтенант, кадровий офіцер. Він очолював танкову механізовану бригаду у зоні АТО та мужньо захищав нашу країну. Його бригада стримувала нападника, не давала сепаратистам прорватися на підконтрольну українським військовим територію, таким чином не добратися до містечка Щастя. Сергій навчався У Львівській академії сухопутних військ на офіцера. Після завершення навчання, хлопець був направлений в зону АТО. Він мріє продовжити військову освіту, щоб у майбутньому викладати у виші.
Соломія Стадник
Лія Мельник