Сьомого серпня виповнюється рік з часу загибелі в зоні АТО одного з Героїв нашої країни, який мужньо захищав суверенність рідної землі і віддав за неї життя. Двадцяти шестирічний командир роти Валентин Прихід неодноразово долав противника в жорстокому бою та все ж ворожі кулі відібрали у нього життя. Рідний брат Валентина – Віталій Прихід, підготував статтю про життєвий шлях та героїчну смерть брата.
Валентин Прихід – старший лейтенант, командир механізованої роти механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.Народився 4 квітня 1989 року в місті Жовква. Валік у перший клас пішов у Забузьку школу, потім навчався в санітарній школі – інтернаті (1997-1999 рр.). Вчитель початкових класів Мирослава Василівна Федишин згадує:
“Валентин був відповідальним, активним, врівноваженим, товариським хлопчиком, добре вчився, відзначався почуттям справедливості. Дуже любив завдання творчі, де можна було розкрити свою думку, виразити почуття. Його роботи були цікавими за змістом та художнім оформленням. Вже змалку він задумувався над вибором майбутньої професії – стати військовим. Валентин надзвичайно любив свою родину, особливо шанував бабусю, яка намагалася виховати його мужнім, доброзичливим, цілеспрямованим хлопчиком ”.
З п’ятого класу у 1999 році перейшов вчитися в Сокальську гімназію імені Олега Романіва. Класний керівник Луцик Наталія Корнилівна розповідає:
“Валентин перейшов із 4(8) б класу у 4(8) а, де я була класним керівником, так як обрав математичний профіль навчання. Я була рада цьому, тому що вчила Валіка ще з 1(5) класу і знала з дуже хорошої сторони цього хлопчика. Валік любив воєнну тематику, готував додаткові повідомлення про тактику військових дій, цікаво аналізував здобутки і прорахунки історичних подій. Валентин був єдиним хлопцем в класі, кому довіряли дівчата. Хорошим товаришем був і для хлопців, ні з ким не ворогував. Однокласники цінували чесність, справедливість, вихованість Валентина. Він завжди був одягнений в охайний та випрасуваний одяг, дбав про свою зовнішність. Ходив Валік чіткими (як у військових) кроками, не сумнівався, гордо тримав голову, але в жодному разі не зухвало. Мав відчуття власної гідності та достоїнства. Після закінчення школи Валентин здалеку вітався, підходив, питав як справи. Розказував, що нового у нього, хвалився успіхами, радів життю. Ніколи не проходив повз мене, не порозмовлявши. Це вже була доросла, сформована особистість. Не була здивована, що Прихід Валентин обрав такий героїчний шлях, адже він завжди був готовий допомагати, піти на самопожертву. Внутрішня інтелігентність, товариськість, виважене почуття гумору, щирість, відкритість, доброзичливість – це ті риси, які привели до рішучих кроків у життєвому виборі Валентина. Віддати усього себе заради інших – за таким принципом жив Прихід Валентин, за таким принципом він і став всеукраїнським, народним Героєм. Я глибоко сумую і в той же час горжуся, що такий учень, як Прихід Валентин, на всі сто відсотків реалізував свої риси характеру і життєві принципи для українського народу. В його душі завжди було місце для подвигу, не показного, а реально життєвого.”
Після закінчення у 2006 році Сокальської гімназії, Валік поступив на Економічний факультет у Національний університет “Львівська політехніка”. Думав, що перспективно працювати в банку або на фірмі, гадав, що економісти будуть потрібні. Ще під час навчання він вирішив здійснити свою мрію стати військовим. Валік отримав ступінь магістра економічних наук у 2011 році і закінчив воєнну кафедру по напрямку “Тактика”.
На військову службу призваний Галицько – Франківським ОРВК м. Львова 03 грудня 2010 року. Коли Валік пішов по воєнній спеціалізації, то на особисте життя часу у нього просто не залишалося . Цілими днями був зайнятий роботою, так як у військових офіцерів напружений щоденний графік. Одного разу, коли я спілкувався зі своїм братом по телефону, то він казав: “Як приїду з АТО, то обов’язково займуся своїм особистим життям”,- але, на жаль, цього не сталося.
Захоплювався спортом. Тільки Валік поступив на 1 курс, одразу записався на важку атлетику. Йому дійсно подобалося вдосконалюватися, набиратися нових знань та вмінь. Був сильний, мужній, розумний. Ці якості були у нього з самого малку. Самостійно навчився грати на гітарі. Добре розбирався в електриці і його це цікавило. Наприклад, коли щось поламалось – він взяв інструкцію і полагодив. Був тактовним, схоплював все на льоту.
Наша мама багато працювала і досі працює, щоб забезпечити теперішнє і майбутнє своїх дітей. Бабуся старалася віддати внукам всю свою любов. Він дуже любив маму, бабусю і цінував їхню працю. Завжди їм помагав. Для Валіка сім’я завжди була на першому місці. Він дуже нею дорожив. Цієї весни мама вирішила зробити пам’ятну дошку на хаті, в якій ми всі виросли. Можна тільки уявити, яку біль відчуває мати, коли втрачає сина.
Служив Валік у м. Володимир-Волинський в частині А2331. В перших числах березня 2014 року його частину направили в м. Рівне на військовий полігон для формування бригади на Схід. Поступово його 51-шу ОМБР направляли в найгарячіші точки АТО. В молодому віці Валентин уже був командиром, який ніс на своїх плечах відповідальність за життя підлеглих. Хлопці з АТО розповідали:
“Його бойова машина завжди їхала першою, неодноразово рятував життя іншим військовим. Всі наші солдати хотіли перебувати у його роті, тому що знали, що Прихід – толковий командир і з відповідальністю ставився до людського життя. Були дуже складні накази, які потрібно було виконувати. Для цього треба було мати залізну волю, а він її мав. Одного разу нас хотіли оточити сепаратисти. Це був нерівний бій. Ми почали кликати на допомогу, поки нас не замкнули в кільце. Ніхто не відповідав. І тут нам доповідають: “ Прийнято, скоро буду”. Старший лейтенант Прихід зі своїми побратимами приїхали вчасно. Ще трохи і ніхто з нас би тут не стояв. Подібних випадків багато. Кожний пережитий день на передовій під час таких жорстоких боїв – це вже подвиг, але завдяки старшому лейтенанту нам це було зробити набагато легше. Ще пам’ятаємо, як командиру роти Приходу доручили доставити нашим пограничникам кілька бойових машин для підсилення. Це було складне завдання, адже треба було прориватися через пости противника. 27 липня 2014 року командира роти та побратимів, які були з ним, занесли в списки загиблих. Ми були шоковані коли вони всі повернулися без втрат живі, здорові та з успішно виконаним бойовим завданням. Останній раз ми пішли з ним в бій коли брали курган Савур – Могилу. Завдяки його розумному командуванню Савур – Могила була взята. Будучи смертельно пораненим, Прихід Валентин все ж таки виконав непідсильне завдання, взявши під своє командування частини військ, які при штурмі втратили своїх командирів. Під час того жорстокого бою нами було знищено бригаду терористів «Восток» (понад 500 бойовиків). За кілька днів до загибелі йому було присвоєно звання капітана. Він був мудрим, мужнім і сильним, таким, яким має бути справжній офіцер. Коли нам сповістили про його загибель, ми дуже засмутились, так як надіялись в те, що він виживе. Для нас старший лейтенант Прихід залишився прикладом, яким повинен бути справжній офіцер.”
Валіку дуже пригодилося в АТО т , що він швидко у всьому розбирався, цікавився в Інтернеті про механіку, запчастини машин, БТР, БМП, як складати деталі і т.д. Основною задачею для нього було зберегти саме найцінніше – своє життя та побратимів, виграти війну, відвоювати загарбану терористами територію. Він до останнього вірив в перемогу. Жодне відео, жодні слова не можуть передати те, що пережили наші військові.
Загинув Прихід Валентин Миколайович 7 серпня 2014 року у бою за стратегічно важливу гору Савур-Могила в Донецькій області. Бронежилет Валентина було пробито бронебійними кулями в області грудей. Його вірні друзі і побратими не забувають його і з болем в душі провідують його могилу. Ще за життя Валік постійно говорив, що у нього найкращі друзі. Він їх дуже цінував і любив. Так, його немає серед нас, але Він дальше продовжує жити в серцях рідних, друзів, побратимів, а також людей, які його любили і цінували.
Дякуючи хлопцям, які через скромність не назвали своїх прізвищ, на стіні Сокальської гімназії встановлено меморіальну дошку двом героям, які в них навчались. Серед них Прихід Валентин і Сивак Віктор.
Указом Президента України № 144/2015 про відзначення державними нагородами України:
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня старший лейтенант ПРИХІД Валентин Миколайович (посмертно).
Загинув ще один справжній патріот України Валентина Прихід. Нехай рідна земля буде Героєві – захиснику України – вічним спочинком! Те, що Валік загинув не означає, що його служба закінчилась. В мене немає жодних сумнівів, що за його хоробрі вчинки, за те скільки він врятував людських життів, його Господь Бог взяв до себе на службу. Кажуть, що Бог забирає найкращих. Можливо Богові 7 серпня 2014 року потрібно було поповнити свою армію таким сильним, хоробрим, мудрим і мужнім офіцером як Валік.
19 червня 2014 року загинув наш двоюрідний брат Юрій Прихід. Старший розвідник розвідувальної роти 24-ї ОМБР. Народився 10 квітня 1993 року в с. Семирівка. Навчався в Семирівській загальноосвітній школі. 20 лютого 2015 року рішенням Яворівської районної ради навчальному закладу присвоєно його ім’я. У 2012 р. закінчив Львівський кооперативний коледж економіки і права. Із листопада 2012 р. до листопада 2013 проходив строкову службу в 54-му окремому розвідувальному батальйоні у м. Новоград – Волинський. Під час строкової служби у роті глибинної розвідки розвідувального батальйону Юрій Прихід заслужив високе звання відмінника бойової підготовки. Із січня 2014 р. розпочав військову службу за контрактом 24-й ОМБР у складі якої 8 березня 2014 вирушив на Схід на захист Батьківщини. Загинув 19 червня 2014 року у смт. Ямпіль Краснолиманського району Донецької області. Указом Президента України П. Порошенка від 15 липня 2014 р. старший солдат Юрій Прихід нагороджений орденом «За мужність» 111 ст.(посмертно).
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ !
ВОНИ ЖИВУТЬ ВІЧНО У НАШИХ СЕРЦЯХ!
Віталій Прихід